На языке оригинала
Процес розвитку будь-якої діяльності потребує значних матеріальних, інтелектуальних та часових ресурсів. У всьому світі активно використовуються різні форми залучення інвестицій у розвиток, модернізацію, розширення виробництва, інфраструктури, промисловості та інших стратегічних галузей економіки. Звісно, держава власними силами не завжди може впоратися з усіма викликами та потребами, які стоять перед нею. Саме для полегшення цього завдання ефективною може виявитися стороння допомога у вигляді інвестицій у спільну справу задля досягнення мети. При чому йдеться не лише про залучення приватних партнерів-резидентів, а й про наявність іноземних інвестицій.
Громадськість України вже давно говорить про необхідність виходу на якісно новий рівень державно-приватного партнерства в нашій державі. Наразі існують чинні закони, які регулюють цю діяльність, про них поговоримо пізніше. Проте, на жаль, співробітництво між державою і приватними інвесторами не досягло того рівня, щоб забезпечити потреби суспільства, наприклад, в оновленні інфраструктури. Окремі проекти запускаються, а деякі навіть реалізовуються. Приміром, у минулому році у м. Києві було запущено проект з будівництва дитячих садків. Однак про масових характер говорити ще зарано. 23.11.2016 р. у НСК «Олімпійський» на Інвестиційному форумі м. Києва, що був організований Київською міською державною Адміністрацією, зібралося зовсім мало представників громадськості та потенційних інвесторів, що свідчить про промахи та недоліки в системі залучення інвестицій.
Щодо переваг ДПП для учасників Переваги залучення приватних партнерів для держави зрозумілі. Перш за все, це зниження витрат на реалізацію проекту, створення робочих місць, використання досвіду приватних партнерів. Для приватного сектору – це доступ до стратегічних сфер економіки країни, отримання кредитів під державні гарантії, розподіл ризиків, підвищення іміджу компанії та проекту. Втім, очевидно, що приватні партнери не поспішають нести свої кошти, а ті державно-приватні проекти, які існують, не завжди спрямовані на задоволення проблем суспільства. Вважаю, що певним чином це пов’язано з недосконалістю правового регулювання та системи організації співробітництва.
Щодо ознак ДПП Державно-приватне партнерство – це форма співробітництва, яка має бути заснована на рівності сторін, захищеності інвестора, наданих йому гарантіях та впевненості держави у партнері. Це може бути досягнуто лише шляхом прозорого та не забюрократизованого порядку вибору інвестора, а також продуманими умовами договору. Закон України «Про державно-приватне партнерство» до ознак державно-приватного партнерства відносить наступні:
• надання прав управління (користування, експлуатації) об’єктом партнерства або придбання, створення (будівництво, реконструкція, модернізація) об’єкта державно-приватного партнерства з подальшим управлінням (користуванням, експлуатацією), за умови прийняття та виконання приватним партнером інвестиційних зобов’язань відповідно до договору, укладеного в рамках державно - приватного партнерства;
• довго тривалість відносин (від 5 до 50 років);
• передача приватному партнеру частини ризиків у процесі здійснення державно-приватного партнерства;
• внесення приватним партнером інвестицій в об’єкти партнерства із не заборонених законодавством джерел.
Щодо договорів у межах ДПП
В рамках здійснення державно - приватного партнерства, відповід- но до цього Закону та інших законодавчих актів України, можуть укладатися договори про концесію, про управління майном (виключно за умови передбачення у договорі, укладеному в рамках державно - приватного партнерства, інвестиційних зобов’язань приватного партнера), про спільну діяльність та інші договори.Договір, укладений в рамках державно-приватного партнерства, може містити елементи різних договорів (змішаний договір), умови яких визначаються відповідно до цивільного законодавства України. Варто звернути увагу, що дія цього Закону не поширюється на угоди про розподіл продукції.
Щодо порядку укладання договору Порядок укладання договору у сфері ДПП можна розділити на такі етапи:
• пропозиція про здійснення ДПП центральними або місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування чи органами Автономної Республіки Крим або приватним партнером (до пропозиції додається техніко-економічне обґрунтування здійснення державно-приватного партнерства);
• проведення уповноваженим органом аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства протягом 25 днів після надходження пропозиції;
• надання та затвердження висновку про результати проведення аналізу ефективності;
• прийняття рішення про здійснення державно-приватного партнерства чи про недоцільність здійснення такого партнерства;
• прийняття рішення про проведення конкурсу з визначення приватного партнера, крім випадків, коли об’єктом державно-приватного партнерства є об’єкти державної власності або для здійснення такого партнерства передбачається надання державної підтримки, а також про відмову у прийнятті пропозиції;
• у випадках, передбачених законом, проводиться екологічна експертиза щодо негативного впливу здійснення державно-приватного партнерства на стан навколишнього природного середовища.
• проведення конкурсу в такі етапи: оголошення конкурсу; подання заявок на участь у конкурсі; попередній відбір претендентів з урахуванням кваліфікаційних та інших вимог, визначених конкурсною документацією (далі – кваліфікаційні вимоги); подання конкурсних пропозицій; розкриття конвертів з конкурсними пропозиціями учасників конкурсу; проведення оцінки конкурсних пропозицій; визначення переможця конкурсу;
• укладання договору.
Щодо істотних умов договору Законом «Про державно-приватне партнерство в Україні» не встановлено істотних умов договору у сфері ДПП. Порядок проведення конкурсу з визначення приватного партнера для здійснення державно-приватного партнерства щодо об’єктів державної, комунальної власності та об’єктів, які належать Автономній Республіці Крим, визначає, що істотними умовами договору можуть бути:
• найменування державного партнера та об’єкта державно-приватного партнерства;
• зобов’язання сторін, у тому числі обсяг і форма фінансової участі державного та приватного партнерів у здійсненні зазначеного партнерства;
• перелік, обсяги та строки виконання передбачених договором робіт;
• вимоги до якості товарів, робіт, послуг, що виконуються згідно з договором;
• розподіл ризиків, виявлених за результатами проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства між партнерами, а також форми управління такими ризиками; • порядок та умови отримання переможцем конкурсу права на користування земельною ділянкою для здійснення державно-приватного партнерства (у разі необхідності);
• умови, розмір і порядок внесення платежів, якщо такі пере бачено умовами здійснення зазначеного партнерства;
• порядок та умови розподілу між сторонами договору про партнерство доходу та/або продукції, якщо такий розподіл передбачено умовами здійснення зазначеного партнерства
• вимоги щодо повернення після припинення дії договору про партнерство об’єкта державно-приватного партнерства та земельних ділянок, які надані для потреб, пов’язаних зі здійсненням такого партнерства;
• зобов’язання щодо відшкодування витрат на проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства та/або витрат на розроблення (виготовлення) землевпорядної документації, її експертизи та інших витрат, пов’язаних з підготовкою до конкурсу (якщо це передбачено умовами конкурсу);
• умови внесення змін до договору про партнерство;
• відповідальність сторін за його невиконання;
• порядок розгляду спорів; • строк дії договору про партнерство, дата, місце підписання та порядок набрання ним чинності;
• інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін необхідно досягти згоди.
Згідно із загальним правилом, об’єкти державно-приватного партнерства, створені або придбані приватним партнером на виконання договору, підлягають передачі приватним партнером державному партнеру в порядку та строки, визначені договором, укладеним у рамках державно-приватного партнерства, але не пізніше дати припинення дії такого договору. Позитивним моментом є те, що договором може бути передбачено виникнення спільної часткової власності державного та приватного партнера на створювані чи придбані об’єкти державно-приватного партнерства. При цьому особливості укладення договору, проведення конкурсу та вимог, в тому числі до істотних умов договору, можуть змінюватися залежно від обраної форми здійснення державно-приватного партнерства та регулюватися нормами спеціального законодавства.
Наприклад, Законом України «Про концесію», Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Типового концесійного договору», Постановою КМУ від 11.12.1999 р. №2293 «Про затвердження Переліку об’єктів права державної власності, які можуть надаватися в концесію», По- становою КМУ від 12.04.2000 р. №642 «Про затвердження Положення про проведення концесійного конкурсу та укладення концесійних договорів на об’єкти права державної та комунальної власності, які надаються у концесію», Постановою КМУ від 06.07.2000 р. №1164 «Про затвердження Порядку визначення об’єктів концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг загального користування», Постановою КМУ від 04.10.2000 р. №1521 «Про затвердження Порядку проведення концесійного конкурсу на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг» та ін. В цілому, напрямок залучення приватних інвестицій шляхом здійснення ДПП є достатньо ефективним та перспективним, тому сподіваюся, що ця сфера буде розвиватися в Україні, насамперед, з урахуванням думки самих інвесторів та громадськості.
По материалам: Юридична газета
