Електронна комерція. What is it?
Відповідно до Закону України "Про електронну комерцію" електронна комерція – це відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав й обов'язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційнотелекомунікаційних систем, унаслідок чого в учасників таких відносин виникають права й обов'язки майнового характеру.
Ок, Google. Що ж таке інформаційно-телекомунікаційні системи?
Під інформаційною (автоматизованою) системою законодавець розуміє організаційно-технічну систему, у якій реалізується технологія обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів, а під телекомунікаційною – сукупність технічних і програмних засобів, призначених для обміну інформацією шляхом передавання, випромінювання або приймання її у вигляді сигналів, знаків, звуків, рухомих або нерухомих зображень чи в інший спосіб.
Відповідно, інформаційно-телекомунікаційна система – це сукупність інформаційних і телекомунікаційних систем, які в процесі обробки інформації діють як єдине ціле.
Ці визначення вже із Закону України "Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах".
А як щодо reyestr.court.gov.ua?
Станом на сьогодні Єдиний державний реєстр судових рішень містить 4291 судове рішення в різних формах із посиланням на Закон України "Про електронну комерцію".
Чи ненайпопулярніші серед них – спори у сфері споживчого кредитування.
Так, суди загальної юрисдикції, зазначивши про те, що "...вказаний договір укладено в електронному вигляді, шляхом реєстрації відповідача в особистому кабінеті на сайті товариства", а також процитувавши Закон України "Про споживче кредитування" в частині, що стосується "направлення примірника укладеного в електронному вигляді договору на електронну адресу споживача", масово ухвалюють рішення на користь позивачів-кредиторів.
Також у таких рішеннях є посилання на те, що "правила надання грошових коштів у кредит перебувають в загальному доступі, будучи опублікованими на сайті". І, як наслідок, "договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору", а "одностороння відмова від зобов'язання не допускається".
Таких рішень доволі багато, і далеко не в усіх ідеться хоча б про спроби відповідачів навести аргументи проти.
Хоча є й такі, що доводять свою правоту, указуючи на те, що "надана позивачем паперова копія договору позики... не відповідає вимогам статей 79 та 80 Цивільного процесуального кодексу України щодо достовірності та достатності доказів та не може бути доказом факту укладення договору", а "належних та достовірних доказів перерахування позивачем грошових коштів на користь відповідача до суду не надано".
Щодо спроб визнання цих договорів недійсними, то судові рішення містять формулювання такого змісту: "твердження позивача щодо несправедливих умов договору, посилання на істотні обставини, що змінились, не мають жодного фактичного підтвердження та не підлягають задоволенню" або ж "підписуючи договір, позичальник погоджується зі всіма його умовами, а як зазначалось вище, має всі можливості та час ознайомитися із цими умовами, то посилання позивача на те, що він не погоджував деякі пункти договору, є безпідставними".
Необхідно також зауважити, що навіть спроби Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, утрутитися у відповідну сферу правовідносин не мали успіху. Так, у справі № 640/5522/19 розпорядження державного органу про застосування заходу впливу визнано протиправним і скасовано.
Окремо варто наголосити й на судових спорах щодо придбання товарів і послуг.
У цій категорії спорів суди знову ж таки здебільшого задовольняють позовні вимоги позивачів. Проте позивачами тут уже виступають споживачі-фізособи. Єдине, що необхідно коректно сформулювати позовні вимоги та мати хоча б мінімальну доказову базу. Ну і ще витратити певну кількість свого часу й усе-таки звернутися до суду. Однак, що стосується безпосередньо "електронної" складової в таких правовідносинах, то щодо неї в суддів запитань і сумнівів не виникає.
Так, у справі № 754/14063/16-ц суд зазначив про те, що "...позивач звернувся з вимогою про повернення коштів за неякісний товар за належною адресою, а саме адресою, яка була вказана в товарному чеку, який є підтвердженням укладення договору купівлі-продажу. Одночасно відмова відповідача від отримання поштової кореспонденції за адресою, що вказана у чеку, не може обмежувати законні права позивача на розірвання договору купівлі-продажу та повернення коштів за неякісний товар", і послався на ст. 7 Закону України "Про електронну комерцію", якою визначено правовий статус продавця (виконавця, постачальника) товарів, робіт, послуг в електронній комерції, а також його зобов'язання забезпечити прямий, простий, стабільний доступ інших учасників відносин у сфері електронної комерції.
Ще одна група судових спорів у сфері e-commerce – це спори з державними органами.
Найпоширеніші – спори з Державною службою України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.
А все через те, що за порушення законодавства про захист прав споживачів суб'єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування несуть відповідальність за відсутність необхідної, доступної, достовірної і своєчасної інформації про продукцію або продавця (у випадках, визначених Законом України "Про електронну комерцію") у розмірі 30 % вартості одержаної для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше ніж 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі, якщо відповідно до закону суб'єкт господарської діяльності не веде обов'язковий облік доходів і витрат, – у розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Ще хотілося б наголосити, що електронна комерція стала вже настільки звичним явищем, що ми з вами говоримо про сформовану судову практику у відповідній сфері, а не про унікальні поодинокі випадки, як свого часу було з криптовалютами. Так і до повноцінного Електронного суду недалеко.
І насамкінець не варто забувати про те, що кожна ситуація унікальна, а використання шаблонних рішень – не завжди найкращий вихід, навіть якщо з певного питання сформовано судову практику. Ну, за винятком хіба що постанов Верховного Суду. Хоча ні, без винятків.
За матеріалами: "Юрист & Закон"
