Мінуси судової реформи для широкої аудиторії

Коли повною мірою буде реалізована судова реформа та чи виправдаються надії і сподівання громадян на отримання дійсно справедливого правосуддя наразі сказати важко.

Процес обговорення змін до Конституції в частині здійснення правосуддя в професійних колах та серед громадськості тривав понад пів року, натомість з часу оприлюднення нової редакції Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (надалі - Закон) до його прийняття Верховною Радою пройшло кілька днів. Що дозволяє сказати про старт реформування системи судоустрою, але чи не є він справді зваженим.

Зрозуміло, що зміни до системи правосуддя викликані не стільки почутими вимогами громадськості (вони безрезультатно лунали вже дуже давно), скільки «занепокоєністю» «країн Великої сімки» та Міжнародного валютного фонду. Саме для задоволення останніх і було поспіхом зібрано голоси під куполом.

Авжеж фундаментальними в процесі реформування є зміни до Основного закону, однак саме зміни до Закону будуть впливати на діяльність системи в реальності.

Однозначно можна сказати, що вже з першого погляду на тексти змін можна побачити позитивні моменти для широких верств, наприклад, суттєве збільшення підстав для притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, доповнення Основного закону статтею 151-1, згідно з якою особа може оскаржити конституційність закону, який застосували в остаточному судовому рішенні у її справі. Хоча така скарга може бути подана тільки в тому випадку, якщо всі інші національні засоби захисту вичерпані, це вже добре, оскільки раніше такої можливості взагалі не було.

В той же час, мабуть, найперше нововведення, яке всі відчують на собі, стане введення монополії адвокатури на представництво в судах. І хоча цей процес відбуватиметься поступово та має певні виключення (як то справи неповнолітніх чи малозначимі спори), однак уже зараз юристи почнуть поспіхом намагатись отримати адвокатське свідоцтво, а пересічні громадяни в найближчому майбутньому зможуть звернутись за допомогою лише до адвокатів. Ці зміни покликані підвищити якість послуг, що будуть надаватися в цій сфері, однак чи досягнемо ми бажаного результату та чи прийдеться це до вподоби бізнесу та громаді, особливо тим, що проживають або ведуть бізнес в сільській та віддаленій місцевості, питання спірне.

Тож давайте спробуємо зрозуміти наскільки реально відбудеться реформа судової системи та чи допоможуть нововведення уникнути узурпації та заполітизованості системи.

1. «Верховний Суд України» перейменовано в «Верховний Суд» – тобто, від назви найвищої судової інстанції забрали назву держави, яку вона представляє, воно начебто і не реформа, але мотиви такого вчинку незрозумілі, може тоді й рішення Верховного суду приймати просто «іменем».
2. «Ліквідовуються та реорганізовуються» спеціалізовані суди – ВССУ, ВГСУ, ВАСУ, втім можна сказати, що їх просто перенесли під вплив Верховного суду (Великої палати ВС) та перетворили у Касаційний цивільний суд, Касаційний господарський суд, Касаційний адміністративний суд, касаційний кримінальний суд. Таким чином, анонсований перехід до триланкової системи видається удаваним, оскільки по своїй суті залишаються ті самі суди, лише з іншими назвами та підпорядкуванням, а наявність судів в суді бентежить.

Прикладом неефективності об’єднання під одним дахом різних юрисдикцій можна назвати злиття Верховного та Вищого арбітражного (аналогу господарського) судів в Росії. Реформа була проведена не дивлячись на спротив громадськості задля поширення контролю держави над тоді більше незалежним арбітражним процесом. Метою таких заходів російські експерти також називали «борьбу с позицией бывшего руководителя Высшего арбитражного суда Антона Иванова, который активно продвигал теорию так называемого "эволюционирующего прецедента" - пытался по аналогии с высшиими судебными инстанциями зарубежных стран сделать из высшей арбитражной инстанции орган не только для рассмотрения конкретных споров, но и для мощной выработки единообразной практики». Нагадаємо, що аналогічний процес в 2013 році намагалися запустити і в Україні, однак тоді це не вдалося. Зараз же всі вищі суди об’єднують під дахом одного Верховного, постає питання: навіщо?

1. Окремо передбачили створення Вищого антикорупційного суду, Вищого суду з питань інтелектуальної власності (принцип обрання саме цих судів незрозумілий) –  і тут колізія: статтею 18 Закону передбачено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення, а стаття 3 забороняє створення спеціальних та надзвичайних судів, але чим, як не спеціальними, назвати новостворені суди. При чому ця система взагалі є алогічною, оскільки Вищі суди діятимуть як суди першої інстанції Наразі чітко не зрозуміло правовий статус в повноваження цих суддів, оскільки вони повинні бути деталізовані процесуальним законом. Крім того, одразу постає питання, по яких процесуальних законах будуть діяти ці суди та куди оскаржувати їх рішення?
2. В рамках ВС створили Велику палату ВС, яка буде виступати апеляцією для Верховного суду, який діяв як перша інстанція та касацією над касаціями. Теж доволі суперечлива конструкція.

Суди утворюються та ліквідовуються на підставі Проекту закону про утворення чи ліквідацію суду, який вносить до Верховної Ради України Президент України після консультацій з Вищою радою правосуддя (при цьому Законом не визначено чи має дімка Вищої ради правосуддя обов’язковий характер для Президента, втім, оскільки це консультація, то навряд чи). Отже, повноваження по утворенню (реорганізації) та ліквідації судів залишаються у Президента.

В будь – якому разі вплив того ж Президента України на діяльність судів залишиться ще мінімум до 31 січня 2017 року (або раніше, після прийняття поправок до Конституції України щодо децентралізації влади), оскільки саме до цієї дати (відповідно до Перехідних положень Закону) голова держави залишається наділений правом створювати, реорганізовувати та ліквідовувати суди.

1. Система місцевих та апеляційних судів тепер прив’язана до округів.
2. Повноваження щодо призначення і звільнення голів судів і їхніх заступників повертається Вищій раді правосуддя. Це може призвести до контролю та впливу на голів суддів та їх заступників з боку новоствореного органу, як раніше було з Вищою Радою юстиції.
3. Наявність досвіду роботи на посаді судді є обов’язковим лише для апеляційних судів, а суддею, наприклад, Вищого суду з питань інтелектуальної власності може бути патентний повірений, адвокат, що має стаж роботи 5 років. Однак, справедливості заради зазначимо, що необхідний саме стаж професійної діяльності в якості представника у справах інтелектуальної власності (що передбачає більшу ознайомленість того ж патентного повіреного з суддівською кухнею). А враховуючи, що цей суд діє як суд першої інстанції, можливо це зможе забезпечити доступ нових обличь до суддівської професії. До суддів Вищого антикорупційного суду взагалі не встановлено вимог щодо стажу роботи у певній галузі. Суддею ж Верховного суду може стати, наприклад, особа, яка має науковий ступінь у сфері права та стаж наукової роботи у сфері права щонайменше десять років. Враховуючи, що цей суд виступає касаційною інстанцією виникає питання, чи достатньо теоретичного досвіду для постановлення рішень в останній інстанції.
4. «Повноваження суддів, призначених на посаду строком на п'ять років до набрання чинності цим Законом, припиняються із закінченням строку, на який їх було призначено. Судді, повноваження яких припинилися у зв'язку із закінченням такого строку, можуть бути призначені на посаду судді після підтвердження їх відповідності займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності за результатами кваліфікаційного оцінювання, що проводиться в порядку, встановленому цим Законом.» Тобто, судді, які були призначені на 5 років за часів В. Януковича допрацюють цей термін, а потім, до речі так само, як і судді обрані раніше безстроково, матимуть особливі умови призначення на посаду – за результатами кваліфікаційного оцінювання. А, отже, бажана люстрація суддів навряд чи відбудеться.
5. Так само і Члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (які будуть проводити добір суддів по новій процедурі), обрані (призначені) на посади до набрання чинності цим Законом, продовжують виконувати свої повноваження до закінчення терміну, на який їх обрано (призначено). А отже, нових суддів будуть обирати старі члени конкурсних комісій.
6. Цікавим є той факт, що суддя складає присягу в присутності Президента України, чим викликана така необхідність особистої присутності Голови держави на кожній присязі незрозуміло, однак це може суттєво відстрочити процес реального отримання повноважень та допуску до роботи суддів, та створює можливості для впливу на них Президента. Крім того, останнім етапом призначення судді на посаду є видання Указу Президента України про таке призначення, Президент не обмежений граничним строком для видання Указу.
7. Президента наділили ще однією церемоніальною місією – відповідно до ст. 51 Закону «посвідчення судді, голови суду, заступника голови суду, судді у відставці підписує Президент України», що знову ж таки може створити передумови для неформального політичного впливу Президента на суддів.
8. Скасовується інститут народних засідателів, а отже зменшується доступ громадськості до здійснення правосуддя.
9. Утворена громадська рада доброчесності «з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.». Однак, її рекомендації не є обов’язковими для Вищої кваліфікаційної комісії суддів.

Таким чином, дана редакція Закону створює передумови для збереження політичного впливу Президента, старих членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів на діяльність нових суддів, а також створює підґрунтя для максимального залишення на посадах суддів минулої системи, та мінімізує вплив громадськості, що нівелює наявні позитивні моменти та зводить спроби реформувати судову гілку влади нанівець.

По материалам: Юрлига