Кожен суб'єкт господарювання стикається з вимогами й запитами правоохоронних органів стосовно контрагентів або ж щодо своєї діяльності.
У таких запитах, вимогах, клопотаннях слідчих органів здебільшого у ствердній формі вказано, що певна особа вчинила кримінальне правопорушення та для його розкриття необхідна запитувана інформація (або ж для вирішення інших процесуальних дій, як-от арешт майна, витребування документів тощо).
Однак така інформація про вчинення правопорушення без судового рішення є недостовірною, порушує права суб'єкта господарювання – презумпцію невинуватості, а в разі поширення такої інформації в особи виникає право на захист ділової репутації.
Тож чи можна поширену в кримінальному провадженні недостовірну інформацію захистити шляхом звернення з позовом до суду про захист ділової репутації?
Так, відповідно до ч. 1 ст. 200 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) та ст. 1 Закону України "Про інформацію" інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Згідно із ч. 1 ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі самі цивільні права й обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
Відповідно до ст. 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються згідно з гл. 3 цього Кодексу.
У ч. 2 ст. 34 Господарського кодексу України визначено, що дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення в будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання.
Статтею 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснює особа, яка поширила інформацію. Якщо недостовірна інформація міститься в документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликано.
За змістом приписів ст. 91 ЦК України право на спростування недостовірної інформації, визначене ст. 277 ЦК України, мають не лише фізичні, а й юридичні особи в передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, яка шкодить діловій репутації господарюючого суб'єкта.
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про спростування недостовірної інформації, є сукупність таких обставин:
– поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі в будь-який спосіб; – поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;
– поширена інформація є недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності;
– поширена інформація порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно та своєчасно здійснювати особисте немайнове право.
Недостовірною вважають інформацію, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Під поширенням інформації варто розуміти: опублікування її в пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в Інтернеті чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її товарів і послуг. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб – підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, необхідно розуміти оцінку їх підприємницької, громадської, професійної або іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Приниженням ділової репутації суб'єкта господарювання (підприємця) є поширення в будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності, у зв'язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням.
При цьому відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (уживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню й доведенню їх правдивості.
Таким чином, ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження щодо його відповідності дійсності.
Таке нормативне обґрунтування наведено в рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду (постанова від 25.07.2019 р. у справі No 910/15371/18).
У вказаній справі Верховний Суд надавав оцінку тому, чи є недостовірною інформацією "твердження, викладені у листах... до ТОВ "Фікснет" та ТОВ "Дата-Айшкс Юей", а саме: "...в період з 2014 – 2015 років, за результатами відображення у бухгалтерському обліку та податковій звітності підприємства нібито проведених господарських операцій з іншими суб'єктами господарської діяльності умисно ухилився від сплати податків в особливо великих розмірах та вчинив службове підроблення..."; "...B результаті протиправних дій директора ТОВ "ДАБЛ-Ю НЕТ УКРАЇНА"... до Державного бюджету України не надійшло податків на загальну суму 8126772 грн..."; "...25.06.2018 оголошено розшук підозрюваного...".
Своїм рішенням Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що зміст листів, направлених ТОВ "Фікснет" і ТОВ "Дата-Айшкс Юей", не містить указівок на вину директора скаржника в скоєнні кримінальних правопорушень як доконаного факту, а спрямований лише на отримання доказів для її доведення або спростування в майбутньому, в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України (далі – КПК України). Указавши, що направлення листів із метою встановлення й повного всебічного дослідження обставин кримінального провадження згідно з вимогами ст. 93 КПК України підприємствам, із зазначенням у них інформації, яка міститься в реєстрі досудових розслідувань, не може бути визнано поширенням недостовірної інформації.
Отже, інформація, зазначена слідчим у згаданих листах, не може бути підставою для захисту права на недоторканність ділової репутації. За таких обставин, установивши відсутність складу юридичного правопорушення, наявність якого слугує підставою для задоволення цього позову, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність і підстав для задоволення позовних вимог Товариства.
Свою позицію Верховний Суд мотивував такими нормами. Відповідно до ч. 2 ст. 91 КПК України доказування полягає в збиранні, перевірці й оцінці доказів із метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.
Згідно із ч. 2 ст. 93 КПК України сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій і негласних слідчих (розшукових) дій, витребування й отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових і фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення й не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Частиною 1 ст. 62 Конституції України, на яку посилається скаржник, передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину й не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Факт того, чи було діяння, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення та якою статтею закону України про кримінальну відповідальність його передбачено, установлює суд під час ухвалення вироку (ст. 368 КПК України).
Суди попередніх інстанцій, урахувавши наведені законодавчі приписи і встановивши, що: інформація, яка міститься в листах, направлена ТОВ "Фікснет" і ТОВ "Дата-Айшкс Юей" слідчим саме в процесі досудового розслідування в кримінальному провадженні в порядку ст. 93 КПК України; у вказаних листах чітко зазначено, що слідчий проводить досудове розслідування кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 212 і ч. 1 ст. 366 КК України; у листах зазначено про те, які обставини було встановлено у процесі досудового розслідування, – дійшли обґрунтованого й правильного висновку: зазначення про те, які обставини встановлено під час досудового розслідування, не вказують на те, що слідчий уважає директора позивача винним у скоєнні злочину; натомість згадані листи містять лише фабулу кримінального правопорушення за ознаками кримінального правопорушення, відомості про яке вміщуються в ЄРДР, тож очевидним є факт, що кримінальне провадження не завершено.
Водночас у реєстрі судових рішень міститься рішення від 21.11.2017 р. у справі No 905/2046/17. Суть спору: ТОВ "Віртус Коммодітіз" звернулося до господарського суду з позовом, у якому просить суд зобов'язати Маріупольську ОДПІ ГУ ДФС у Донецькій області спростувати недостовірну інформацію щодо фіктивності ТОВ "Віртус Коммодітіз", зазначену старшим слідчим ОДПІ ГУ ДФС у вимогах про надання інформації й документів в порядку ст. 93 КПК України, скерованих до ТОВ "Нова Нива", СФГ "Герус" та СТОВ "Торецьке", а саме: "...використовуючи реквізити фіктивних підприємств... ТОВ "Віртус Коммодітіз"...", шляхом надіслання ТОВ "Нова Нива", СФГ "Герус", СТОВ "Торецьке" листів про ухвалене у справі судове рішення із цитуванням резолютивної частини цього рішення, з одночасним повідомленням про це ТОВ "Віртус Коммодітіз" та публікацією тексту рішення на офіційному сайті ГУ ДФС у Донецькій області.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на поширення старшим слідчим... у вимогах про надання інформації та документів..., скерованих до ТОВ "Нова Нива", СФГ "Герус" та СТОВ "Торецьке", недостовірної інформації про те, що ТОВ "Віртус Коммодітіз" є фіктивним підприємством, що не відповідає дійсності та завдає шкоди діловій репутації останнього.
Судом встановлено, що старшим слідчим... в рамках кримінального провадження... надіслані відповідні вимоги до контрагентів позивача, в яких поширено інформацію про фіктивність ТОВ "Віртус Коммодітіз".
Висловлювання, які наведені у спірних вимогах, не підпадають під визначення оціночних суджень, оскільки містять у собі фактичні дані (про вчинення позивачем кримінально караного діяння здійснення фіктивного підприємництва), не мають ознак використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири) тощо.
Крім того, кримінальне провадження... жодним чином не стосується ТОВ "Віртус Коммодітіз", обставини щодо фіктивності останнього, які викладені слідчим у ствердній формі, не доведені у встановленому законом порядку, вироку суду щодо встановлення факту фіктивності підприємства не існує.
Таким чином, господарським судом встановлено у діях відповідача сукупність наступних обставин:
1) вимоги... надіслані до контрагентів позивача, зокрема ТОВ "Нова Нива", СФГ "Герус" та СТОВ "Торецьке", тобто інформація про фіктивність ТОВ "Віртус Коммодітіз" доведена до відома певному колу осіб.
2) викладена у вимогах... інформація безпосередньо стосується ТОВ "Віртус Коммодітіз".
3) викладена у вимогах... інформація є недостовірною і не відповідає дійсності, оскільки фіктивне підприємництво є кримінально караним діянням і відповідно до диспозиції ст. 205 КК України являє собою створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона. Факт, чи мало місце зазначене діяння, може бути встановлений лише вироком суду у кримінальній справі, що набрав законної сили. Щодо ТОВ "Віртус Коммодітіз" будь-якого вироку суду, в тому числі щодо встановлення факту фіктивності, не ухвалювалося, позивач не є стороною жодного кримінального провадження. Більш того, матеріалами справи підтверджено, що ТОВ "Віртус Коммодітіз" є одним з найбільших експортерів сільськогосподарської продукції з позитивною діловою репутацією.
4) викладена у вимогах... інформація порушує особисті немайнові права підприємства, а саме на недоторканність його ділової репутації, перешкоджає нормальній господарській діяльності, дискредитує ТОВ "Віртус Коммодітіз" перед існуючими та потенційними контрагентами. Внаслідок поширення недостовірної інформації контрагенти позивача зупинили з останнім господарські відносини, що відобразилося на фінансовому стані підприємства.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку про те, що інформація щодо фіктивності ТОВ "Віртус Коммодітіз", яку було поширено старшим слідчим... у вимогах..., скерованих до СФГ "Герус", СТОВ "Торецьке" та ТОВ "Нова Нива", є недостовірною.
За таких обставин, а також враховуючи, що матеріалами справи підтверджено надсилання вимог на адреси контрагентів позивача СФГ "Герус", СТОВ "Торецьке" та ТОВ "Нова Нива", господарський суд дійшов висновку про те, що у даному випадку належним засобом захисту порушеного особистого немайнового права позивача є саме спростування недостовірної інформації шляхом направлення СФГ "Герус", СТОВ "Торецьке" та ТОВ "Нова Нива" листів про ухвалене у справі судове рішення із цитуванням резолютивної частини цього рішення, з одночасним повідомленням про це ТОВ "Віртус Коммодітіз", а отже, і про часткове задоволення позовних вимог".
За результатом розгляду справи Суд постановив рішення: зобов'язати державну податкову інспекцію Головного управління ДФС спростувати недостовірну інформацію щодо фіктивності Товариства з обмеженою відповідальністю "Віртус Коммодітіз", зазначену старшим слідчим у вимогах про надання інформації та документів у порядку ст. 93 КПК України, скерованих до Селянського (фермерського) господарства "Герус", Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Торецьке", Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова Нива", а саме: "...використовуючи реквізити фіктивних підприємств... ТОВ "Віртус Коммодітіз"...", шляхом надіслання Селянському (фермерському) господарству "Герус"..., Сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю "Торецьке"..., Товариству з обмеженою відповідальністю "Нова Нива"... листів про ухвалене у справі судове рішення із цитуванням резолютивної частини цього рішення, з одночасним повідомленням про це Товариство з обмеженою відповідальністю "Віртус Коммодітіз"...".
Верховний Суд у складі колегії суддів палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду в постанові від 18.04.2018 р. No 912/1743/17 указав, що не підлягають розгляду судами позови про захист гідності, честі чи ділової репутації, приниження яких відбулося внаслідок давання показань свідками, а так само іншими особами, які брали участь у справі, стосовно осіб, які брали участь у тій справі, якщо наведена в них інформація була доказом у справі й оцінювалася судом під час ухвалення судового рішення, оскільки нормами процесуальних кодексів установлено спеціальний порядок дослідження й оцінки таких доказів. Зазначена вимога по суті означала б вимогу повторної судової оцінки наданих суду доказів у раніше розглянутій справі (абз. 4 п. 17 постанови Пленуму ВСУ від 27.02.2009 р. No 1).
Якщо ж недостовірну інформацію було поширено у процесі розгляду іншої справи зазначеними вище учасниками процесу стосовно інших осіб, які не були учасниками процесу, то ці особи, якщо вони вважають, що така інформація порушує їх особисті немайнові права, мають право звернутися до суду за захистом своїх прав у порядку, передбаченому процесуальними кодексами (абз. 5 п. 17 постанови Пленуму ВСУ від 27.02.2009 р. No 1).
Тобто інформація, викладена в клопотаннях слідчого судді, що містить короткий виклад обставин кримінального правопорушення, може бути оскаржена або спростована лише в порядку, визначеному кримінальним процесуальним законом, оскільки господарські суди не наділені компетенцією розглядати й давати оцінку обставинам, які є доказами в кримінальній справі. Указані дії суду призведуть до повторної судової оцінки наданих суду доказів у кримінальній справі.
Доцільно розглянути й постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.05.2019 р. No 910/16360/17, яка хоч і не має сторони у справі слідчого органу, однак звертає увагу судів нижчих інстанцій на певні обставини, які вони повинні враховувати під час постановлення рішення.
Так, суд касаційної інстанції скасував рішення, постановлені судами першої й апеляційної інстанцій, і повернув справу на новий судовий розгляд з огляду на таке.
Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення й дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, у якій міститься певна інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію й надати відповідь, проте під час перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, указана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки в такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого ст. 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.
Суди не встановили вказаного в п. 30.2 цієї постанови, тобто не з'ясували, чи вжив відповідач достатніх заходів конфіденційності для того, аби ця інформація не стала доступною третім особам.
Другий елемент правопорушення суди також установили, оскільки вказане випливає із самого тексту направлених листів.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні були визначати характер такої інформації і з'ясовувати, вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Під час розгляду цієї справи суд першої інстанції не надав окремо кожному з висловлювань, які просив спростувати позивач, а також у їх взаємозв'язку належної оцінки, а лише обмежився мотивуванням про відсутність фактичного і стверджувального характеру спірних тверджень.
Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний господарський суд таку оцінку спробував надати, однак не проаналізував, чи можливо перевірити наведені твердження щодо відповідності дійсності; не встановив, чи наведені в інформації обставини існували взагалі; не зазначив, якими доказами, поданими позивачем такі обставини спростовуються чи поданими відповідачем підтверджуються.
Європейський суд з прав людини в рішенні "Справа "Українська Прес-Група" проти України" від 29.03.2005 р. указав (п. 41 рішення), що у своїй практиці Суд розрізняє факти й оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджено, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною й порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції.
Дії судів у цій частині є поверховими, а висновки передчасними й такими, що зроблені з порушенням приписів ст. ст. 2, 13, 73, 74, 86, 104 Господарського процесуального кодексу України.
Формально вказати про те, що зазначені листи є запитами, чи про те, що викладена в них інформація є оціночними судженнями, недостатньо. У контексті викладеного суди мали б установити, чи є особи, яким було адресовано вказані листи, компетентними для перевірки інформації, що містилася в них.
Крім того, суди не надали належних обґрунтувань доводам позивача про те, що інформація, яка міститься в листах, має стверджувальний характер, на підтвердження чого він (позивач) подавав також висновок експерта, який проігнорували суди.
Так, суди вказали, що в матеріалах цієї справи немає доказів, так званих репутаційних втрат, чи інших доказів того, що поширені відомості перешкоджатимуть позивачу повно та своєчасно здійснювати немайнове право.
Однак у цій частині суди повинні враховувати, що йдеться про захист немайнового права і у вирішенні питання наявності "репутаційних втрат" слід виходити із сутності самого поняття "ділова репутація".
Суди не надали належної відповіді на доводи позивача про те, що поширена відповідачем інформація є негативною, тобто такою, що сама по собі завдає шкоди репутації товариства, і, крім того, без судового вироку обвинувачує його посадових осіб у здійсненні діянь, відповідальність за які передбачена КК України.
Судам слід урахувати, що висловлювання на адресу юридичної особи на зразок "...бандитизму в Україні..." чи "...контрабандистів та крадіїв держбюджету..." у всякому разі громадськість і ділова спільнота сприймають негативно, адже пов'язують таку особу з кримінальною (злочинною) діяльністю.
Судам у цій частині слід звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини, наприклад, у справі "Наталія Миколаївна Вітренко та інші проти України".
По матеріалам "Юрист&Закон"
