Позитивна репутація будь-якої компанії є необхідним складником успіху компанії, що допомагає захистити останню, збільшити вартість її акцій і ринкову вартість загалом. Ділова репутація суб'єкта господарювання впливає на ефективність його діяльності, привабливість для клієнтів, партнерів, інвесторів і попит на відповідні товари, послуги, які пропонує такий суб'єкт господарювання.
Досить часто поняття "ділова репутація компанії" ототожнюють із поняттям "гудвіл". Водночас потрібно зазначити, що це неправильно. Розгляньмо докладніше поняття гудвілу.
Термін goodwill має англійське походження та дослівно перекладається як добра воля.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 03.06.86 р. (заяви No 8543/79, 8674/79, 8675/79 та 8685/79 у справі "Ван Марле та інші проти Нідерландів" (Van Marle and Others) визначено, що "гудвіл" (goodwill) – накопичені нематеріальні активи підприємства, що охоплюють її найменування, репутацію, ділові зв'язки (зокрема, і клієнтуру), товарні знаки та ін.; власність "фірми".
Чинне законодавство України, зокрема Податковий кодекс (пп. 14.1.40 ст. 14 ПК України), також містить визначення гудвілу. Гудвіл (вартість ділової репутації) – нематеріальний актив, вартість якого можна визначити як різницю між ринковою ціною та балансовою вартістю активів підприємства як цілісного майнового комплексу, що виникає в результаті використання найкращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів, послуг, нових технологій тощо. Вартість гудвілу не підлягає амортизації та її не враховують під час визначення витрат платника податку, щодо активів якого виник такий гудвіл.
З одного боку, гудвіл є нематеріальним активом, але головною умовою визнання нематеріального активу є його ідентифікація. При цьому гудвіл є частиною репутації компанії, а тому його не може бути відокремлено від неї.
У бухгалтерському обліку гудвіл є грошовою сумою, яку покупець компанії готовий заплатити понад балансову вартість її активів. Згідно з п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 19 "Об'єднання підприємств", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.07.99 р. No 163, гудвіл – перевищення вартості придбання над часткою покупця в справедливій вартості придбаних ідентифікованих активів, зобов'язань і непередбачених зобов'язань на дату придбання.
Водночас гудвіл залежить від позитивної чи негативної репутації суб'єкта господарювання, а тому постійно змінюється. Отже, можна дійти висновку, що між вартістю підприємства та чистою вартістю його майна завжди є різниця, яка і є гудвілом. Вона може бути додатною або від'ємною.
У пп. 5.2.9 постанови Верховного Суду від 19.12.2018 р. у справі No 910/4014/16 суд висловив думку, що передчасними є висновки судів попередніх інстанцій про відмову позивачу в задоволенні стягнення завданої шкоди через підрив ділової репутації (гудвіл) і грошового еквіваленту завданої шкоди через підрив іміджу, зниження престижу та підрив довіри до діяльності, зважаючи на таке.
Чинне законодавство не містить визначення поняття ділової репутації юридичної особи, оскільки воно є морально-етичною категорією й одночасно особистим немайновим благом, якому закон надає значення самостійного об'єкта судового захисту (ст. 201 ЦК України).
Під діловою репутацією юридичної особи потрібно розуміти оцінку його підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Ділова репутація має свою вартість (гудвіл) та є одним зі складників ринкової вартості юридичної особи. Відповідно до пп. 14.1.40 ПК України гудвіл означено як нематеріальний актив, вартість якого можна визначити як різницю між ринковою ціною та балансовою вартістю активів підприємства як цілісного майнового комплексу, що виникає в результаті використання найкращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів, послуг, нових технологій тощо.
Як зазначив ВС, суди попередніх інстанцій правильно зауважили, що поняття гудвілу та ділової репутації не є тотожними. Гудвіл, на відміну від ділової репутації, є активом, який має вартісне вираження та який використовують у бухгалтерському й податковому обліку.
Варто зауважити, що практика Європейського суду з прав людини визнає право на гудвіл незалежно від його формального закріплення на рівні національного законодавства. Суб'єктами такого права можуть бути як фізичні особи, які провадять певний вид професійної та (або) підприємницької діяльності, що дає прибуток, так і юридичні особи.
Право на гудвіл виникає як з огляду на об'єктивні, так і суб'єктивні чинники. До об'єктивних можна зарахувати набуття певного правового статусу; тривалість провадження відповідної господарської діяльності; отримання суб'єктом господарювання необхідних дозвільних документів тощо. До суб'єктивних – власне ділову репутацію компанії.
Проаналізувавши рішення ЄСПЛ, можна виділити такі умови захисту гудвілу:
• заявник повинен володіти відповідним рівнем гудвілу;
• заявник повинен мати можливість використовувати свій гудвіл під час провадження конкретного виду господарської діяльності;
• необхідно встановити факт протиправного втручання у право заявника на володіння та користування своїм гудвілом;
• таке втручання призвело до завдання заявнику майнової шкоди.
Отже, основні ознаки гудвілу такі:
– гудвіл є невіддільним від суб'єкта господарювання та його не можна продати окремо; – гудвіл можливий лише за наявності надлишкових доходів;
– гудвіл є активом, що не амортизується.
Отже, гудвіл зводиться не лише до поняття ділової репутації, а й до інших, схожих за юридичною природою понять – зокрема, це престиж компанії, торгової марки, бренда; ціна; зв'язки; репутація суб'єкта господарювання тощо. Суттєвою відмінністю гудвілу від зазначених вище категорій є можливість визначення точної грошової оцінки та, на відміну від інших категорій, його відображають у бухгалтерському та податковому обліку суб'єкта господарювання.
Водночас на практиці нематеріальні об'єкти оцінюють значно рідше, ніж рухоме та нерухоме майно. Саме цим обумовлено слабкий розвиток методології здійснення оцінки такого нематеріального активу, як гудвіл.
Щодо способів захисту гудвілу, то належними є як відшкодування майнової шкоди, так і компенсація моральної шкоди. Водночас, проаналізувавши судову практику, можна побачити, що стягнення моральної шкоди досить проблематичне через те, що на національному рівні не передбачено механізмів визначення грошового еквівалента компенсації моральної шкоди.
По матеріалам "Юрист&Закон"
