Публікації в ЗМІ, пости в соціальних мережах досить часто не подобаються героям таких сюжетів. Особливо це стосується журналістських розслідувань, які набули неабиякого поширення останнім часом.
Результатом протистояння авторів і дійових осіб матеріалів стає розгляд судом позовів про захист честі, гідності та ділової репутації.
Проте певні особливості й нюанси цієї категорії справ часто дають змогу авторам уникнути відповідальності за власні публічні висловлювання.
Одним із таких механізмів, який досить майстерно опанували журналісти, є викладення матеріалу у формі оціночних суджень.
Законом України "Про інформацію" встановлено, що оціночні судження – це висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири).
Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ст. 34 Конституції України).
Право висловлювати судження, оцінку, думки закріплено і в ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, і гарантовано ст. 34 Конституції України.
Зокрема, відповідно до статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна людина має право на свободу виявлення поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати й поширювати інформацію.
Однак у п. 2 ст. 10 Конвенції визначено, що здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може бути предметом таких умов і обмежень, які встановлені законом і є необхідними для захисту репутації або прав інших людей.
Пунктом 19 постанови Пленуму ВСУ від 27 лютого 2009 р. No 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" визначено, що, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.
Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини "Лінгенс проти Австрії" суд розрізняє факти й оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання, поглядів, припущень не підлягає доведенню. Особа, яка висловлює не факти, а свої погляди, критичні висловлювання, припущення, не може бути зобов'язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.
Водночас у рішенні у справі "Нова газета" і Бородянський проти Російської Федерації" Європейський суд з прав людини звернув увагу, що для визнання висловлювання такими, що містить "оціночні судження", необхідна наявність мінімальної фактичної основи у вигляді:
• загальнодоступних фактів;
• незалежного дослідження;
• первинної перевірки фактів, які були покладені в основу оціночних суджень.
Отже, ключовою відмінністю між оціночними судженнями і фактичними твердженнями є той факт, що фактичні твердження можна перевірити на предмет їх дійсності шляхом надання певних доказів.
Верховний Суд також дотримується позиції, що, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з'ясувати, є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням.
Для цього суду необхідно дати оцінку окремо кожному з висловлювань, які просив спростувати позивач, а також у їх взаємозв'язку належної правової оцінки; зазначити, якими доказами, поданими відповідачами, ці обставини підтверджуються; якими доказами, поданими позивачем, вони спростовуються; установити, чи наведені в інформації обставини існували взагалі; проаналізувати, чи можливо перевірити їх на предмет відповідності дійсності та чи є вони фактичним твердженням (постанова Верховного Суду від 8 травня 2018 року у справі No 369/1052/16-ц).
Одним із ефективних способів установити, є фраза оціночним судженням чи твердженням, є проведення лінгвістичної експертизи, яку варто замовити до прийняття рішення чи подання позовної заяви до суду.
Зважаючи на викладене, оціночні судження – зручний інструмент у руках кмітливих, котрий водночас завдає шкоди діловій репутації особи шляхом створення враження в дійсності викладеної інформації.
У будь-якому разі обов'язково необхідно захищати власну честь, гідність і ділову репутацію законними способами, оскільки свободі вираження поглядів кореспондує обов'язок поважати основоположні права іншої людини.
По матеріалам "Юрист&Закон"
